Історія кафедри кримінології та формування харківської наукової школи
Кафедру кримінології та виправно-трудового права (з червня 2000 р. – кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права) створено у 1966 р. До складу кафедри увійшли викладачі з числа членів кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики: кандидати юридичних наук, доценти – Л.М. Сугачов, Л. Є. Орел, З. М. Оніщук, А. П. Копейченко і асистент Ю. П. Зубарєв. На посаду завідувача кафедри був призначений кандидат юридичних наук, доцент Л. М. Сугачов. До її відання передавалася навчально-допоміжна лабораторія з вивчення причин і розробки заходів попередження злочинності, якою керував А. В. Сенчин.
У 1972 р. кафедру очолив проф. І. М. Даньшин. У 1989 – 1993 рр. обов’язки завідувача кафедри виконував професор В. М. Трубніков. Із січня 1994 р. по липень 1996 р. знову керує нею професор І. М. Даньшин, у 1996-2015 рр. – доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки В.В. Голіна. З 2015 р. кафедру очолює доктор юридичних наук, професор Б.М. Головкін.
На кафедрі в різні часи працювали: д. ю. н., проф. А.Ф.Зелінський, д.ю.н., проф. В.М. Трубніков, к. ю. н., проф. З.М. Оніщук, д. ю. н., проф. О.Г. Кальман, к. ю. н., доц. А.П. Копейченко, к. ю. н., доц. Л.Є. Орел, к. ю. н., доц. В.М. Харченко, к. ю. н., доц. М.П. Черненок, к. ю. н. О.М. Подільчак, к. ю. н. А.С. Лукаш, к.ю.н., ас. (?) М.Г. Колодяжний, д.ю.н., с.н.с. І.С. Яковець, які зробили свій внесок у формування науково-педагогічної школи.
Кримінологічні наукові дослідження почали провадитись у Харкові ще на початку ХХ ст. представниками соціологічного напряму в кримінальному праві. Як приклад цього, слід визначити, що в 1905 р. на юридичному факультеті Імператорського Харківського Університету була опублікована змістовна робота видатного вченого М. П. Чубинського “Очерки уголовной политики”, в якій він привертав увагу на необхідність вивчати злочини і покарання не тільки з абстрактного підходу, але й досліджувати злочинність в цілому збоку її генезису, виявляти її фактори, вивчати особистість злочинців, висвітлювати засоби боротьби з нею. У своїх наступних статтях і виступах вчений сформулював окремі слушні соціолого-кримінологічні ідеї.
У 19 – 20-ті рр. XX ст., коли був створений Харківський юридичний інститут (нині Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), на його кафедрі кримінального права почалася розробка кримінологічних та пенітенціарних проблем.
Зокрема, помітні наукові дослідження, які стосуються детермінації та механізму злочинної поведінки, характеристики особи злочинця, були виконані завідувачем існуючої тоді кафедри кримінального права Г. І. Волковим. Такі його праці, як “Уголовное право и рефлексология” (1928), “Кризис социологической школы и фрейдизм в уголовном праве” (1929), “Уголовная статистика в связи с уголовной политикой” (1935), і сьогодні становлять інтерес. Їм висловлена цікава думка щодо “розриву причинності” злочину. Спочатку вона (причинність) протікає в ряду соціальному, згодом починається якісно відмінний біопсихологічний ряд. Біологічна індивідуальність – це не просто продовження соціального ряду, а похідна від нього. Тому не можна судити про соціальне (злочин) на підставі тільки біологічної індивідуальності особи. У цьому Г. І. Волков вбачав загадку “механізму” дії причин злочину.
Особистості злочинця взагалі та особистості окремих видів злочинців були присвячені публікації В. С. Трахтерова (“Уголовная ответственность психически неполноценных”, 1930); М. М. Гродзинського (Привычная и профессиональная преступность”, 1924); С. П. Штермана (“Типы хулиганов-подростков (социологический очерк)”, 1927) та ін.
Викладачі цієї кафедри тісно співпрацювали з Харківським кабінетом по вивченню особи злочинців та причин злочинності, у діяльності якого переважала кримінально-пенітенціарна тематика. Теоретично вивчались і впроваджувались тоді в практику нові види виправно-трудового впливу на засуджених, що, безумовно, сприяло їх виправленню і запобіганню повторним злочинам з їхнього боку.
Проте, як відомо, на початку 30-х рр. минулого століття насаджувалася точка зору, згідно з якою в Радянському Союзі вже немає ніяких причин та об’єктивних умов, що сприяють вчиненню злочинів. Злочинність почали розцінювати як одну з форм класової боротьби, а всіх злочинців вважали ворогами народу. Усе це поступово призвело до повного витіснення із правової науки проблем вивчення і запобігання злочинності, заперечування кримінології як науки. Умови необґрунтованих масових репресій негативно позначилися також на розвитку теорії пенітенціарного права.
Тільки наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. в науково-дослідних установах і навчальних закладах колишнього СРСР відроджується кримінологічна наука і оновлюється кримінально-виконавче право. Це відбувалося на більш високому науковому і науково-методичному рівні. До навчальних планів юридичних вузів включається нова навчальна дисципліна – кримінологія. Під впливом цих подій і була створена, як уже зазначалося, у 1966 р. кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права. Це була перша в Радянському Союзі кафедра такої навчальної та наукової спрямованості.
Наукова діяльність кафедри здійснювалася в основному за трьома напрямками, а саме: комплексні дослідження проблем злочинності і окремих злочинів та їх запобігання; удосконалення кримінально-виконавчої (пенітенціарної) системи України і, нарешті, поглиблене вивчення теоретичних і практичних питань правової статистики.
Так, доценти А. П. Копейченко і Л. Є. Орел розробляли проблеми боротьби з порушеннями правил безпеки та експлуатації автотранспорту і умовно-достроковим звільненням від відбування покарання у виді позбавлення волі. Професор З. М. Оніщук досліджував проблеми кримінально-процесуального права і правової статистики.
На кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права було сформовано власні наукові школи проф. В.М. Трубнікова, проф. І.М. Даньшина, проф. А.Ф. Зелінського, проф. О.Г. Кальмана, проф. А.Х. Степанюка, проф. В.В. Голіни, проф. О.Ю. Шостко, проф. Б.М. Головкіна. Значним внеском у формування Харківської кримінологічної наукової школи стали роботи д.ю.н., проф. (?) В.С. Батиргареєвої (соціально-правові та кримінологічні проблеми рецидивної злочинності в Україні) і д.ю.н., проф. О.М. Литвинова (соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні).
Наукові інтереси Трубнікова В.М. охоплюють проблеми теорії і практики соціальної адаптації осіб, які відбули покарання, питання контролю та нагляду за ними.
Головними напрямками досліджень наукової школи проф. І.М. Даньшина були проблеми кримінального права (вчення про кримінально-правові відносини, поняття злочину, юридична характеристика окремих злочинів та інші аспекти кримінальної відповідальності), кримінології (її предмет, метод та система науки, особистість злочинця, кримінологічна характеристика та окремі та окремі види злочинів, усталені форми злочинності, кримінологічні дослідження щодо організованої злочинності і корупції та ін.).
Наукові інтереси проф. А.Ф. Зелінського охоплювали широкий спектр питань з різних галузей знання кримінального права, кримінології, статистики, кримінальної психології, зокрема, питання корисливої злочинної діяльності, детермінації злочину. Автором було сформовано діяльнісний підхід в кримінології.
Головними напрямками наукових досліджень проф. О.Г. Кальмана є теоретичні проблеми попередження злочинності у сфері економіки (корупція, організована злочинність).
Наукова школа проф. А.Х. Степанюка досліджує теоретичні проблеми кримінального та кримінально-виконавчого права, розробка основ теорії виконання покарань, імплементація міжнародних стандартів у кримінально-виконавче законодавство, реформування кримінально-виконавчої системи.
Головними напрямками проф. Голіни В.В. є теоретичні і прикладні проблеми кримінології та кримінального права, зокрема питання запобігання злочинності, окремих видів злочинів, проблеми судимості, її погашення та зняття. Автором створено завершену концепцію спеціально-кримінологічного запобігання злочинності, яка відповідає сучасному рівню кримінологічних знань і потреб практики в Україні.
Проф. О.Ю. Шостко вже тривалий час досліджує теорії злочинності неповнолітніх у зарубіжній кримінології, організовану злочинність та заходи її запобігання, антикорупційну діяльність в Україні та світі.
Наукова школа проф. Б.М. Головкіна охоплює дослідження тяжкої насильницької злочинності у сімейно-побутовій сфері, злочинності неповнолітніх, злочинності у паливно-енергетичній сфері, корисливої насильницької злочинності, латентної віктимності населення, протидії корупції та антикорупційний менеджмент.
На сучасному етапі науковці кафедри займаються розробкою наступних проблем: філософські та кримінологічні підвалини дослідження злочинності, вивчення її потенціалу; поняття злочинності у сучасній кримінології; особистість злочинця, кримінологічна концепція суспільної небезпеки особистості злочинця, теоретичні засади застосування синергетичної парадигми в кримінології; теорія та практика використання системного методу у кримінології; участь громадськості у запобіганні злочинності як стратегія реалізації кримінологічної політики; латентність віктимізації жертв злочинних посягань в Україні; порівняльний аналіз стану та динаміки латентної віктимності в Україні та інших державах світу; теоретичні і практичні підходи до протидії корупції і організованій злочинності в США; поняття корпоративної злочинності за кримінальним законодавством України та зарубіжних країн; тяжка насильницька злочинність серед неповнолітніх та протидія їй; методологічні питання визначення ціни злочинності; детермінація віктимної поведінки при вчинені злочинів з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості; кримінологічна характеристика та запобігання обігу контрафактної продукції в Україні; кримінологічні проблеми запобігання злочинів у сфері телекомунікаційних та інформаційних технологій; облік та статистична звітність в органах кримінальної юстиції; кримінологічно значущі чинники злочинності в умовах місць позбавлення волі; відповідність законодавства України про попереднє ув’язнення міжнародним стандартам; галузеві засади удосконалення кримінально-виконавчого законодавства у сфері кримінальних, кримінально-процесуальних, цивільних, трудових правовідносин; удосконалення джерел правового регулювання виконання покарання у виді арешту; місце правового статусу засудженого в структурі режиму покарання у виді позбавлення волі; особливості відбування покарання неповнолітніми дівчатами; змістовна характеристика соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі; забезпечення права засудженого на звільнення; питання правового регулювання виконання покарань. Активно формується і наповнюється власна наукова бібліотека кафедри.
Значна роль в підтриманні певного рівня навчально-методичної роботи і діловодства кафедри належить її лаборантському складу. Відомо, що від сумлінного ставлення лаборантів до своїх обов’язків залежить якісне функціонування усіх ланок кафедри. В різні роки завідуючими лабораторією кафедри працювали Ф.С. Брусиловська, Л.Ф. Явникова, з 1996 року по теперішній час – Ю.Г. Бойко. Лаборантами раніш працювали: М.Е. Жак, О.В. Лихоліт, С.О. Губанова, С.І. Шматченко, М.О. Маршуба, Л.В. Дягілєва, О.В. Ткачова, І.В. Карасюк. З 2014 року по теперішній час – старший лаборант К.С. Ізосімова.
Контакти кафедри: вул. Пушкінська, 77, корпус А, аудиторія № 89, тел. (057) 704-92-62, kriminology@nulau.edu.ua , контактні особи – Ізосімова Ксенія Сергіївна – ст. лаборант, Бойко Юлія Григоріївна – зав. лабораторією.